.jpg)
.jpg)
Надія перемогла !
25 травня сталася подія, якої Україна чекала майже два роки. Вийшовши з президентського літака в аеропорту Борисполя, на українську землю ступила лейтенант авіації, народний депутат України, делегат Парламентської асамблеї Ради Європи Надія Савченко.
Надія Савченко – старший лейтенант Збройних сил України. Зокрема, вона служила штурманом-оператором вертольота Мі-24 у 16-й окремій бригаді армійської авіації Сухопутних військ. Українська громадянка потрапила в заручники до Кремля майже два роки тому влітку. У РФ її звинуватили у вбивстві російських журналістів, хоча на час скоєння злочину, який їй закидають, вона перебувала в неволі у проросійських бойовиків.
Спершу, у червні 2014 року, Савченко в ході боїв захопили луганські бойовики з батальйону "Зоря". Вони уже хотіли її обміняти на своїх спільників, але у справу втрутилася Москва. Росія вирішила зробити із української льотчиці один із рупорів своєї версії подій на Донбасі.
Розрахунок на те, що її вдасться швидко зламати, виявився марним. Публічний захист Савченко, її впертість, голодування і безпрецедентний міжнародний тиск зовсім скоро стали кошмаром для російських силовиків.
Ні нашвидку зліплена справа, ні перспектива провести півжиття в російській тюрмі, ні погрози і мордування, не змусили Савченко визнати себе "вбивцею" і обмовляти українську армію.
Україна, США, ЄС і всі міжнародні інституції майже два роки безрезультатно вимагали від Росії відпустити українську бранку.
Але реальністю звільнення Савченко стало лише тепер.
Надія Савченко: "Я не стану говорити про людей погано. Я не стану передавати свою лють, ярість, злобу і ненависть. Я сподіваюсь, що з часом із цих почуттів у мене виникне мудрість.
Я не хочу, щоб люди хотіли війни. Я хочу, щоб люди хотіли миру. Але, на жаль, мир можливий тільки через війну.
Буває такий рубіж, після якого іншого шляху немає.
Дуже добре, що є мінські домовленості. Вони будуть виконуватися, бо ми зробимо все для того, щоб вони виконувалися.
Я в першу чергу хочу передати привіт росіянам і сказати, що нічого боятися, з колін треба вставати. Я розумію, що це не та країна, в якій з колін встати легко, але якщо вони хочуть так саме жити в злагоді, як і ми, то їм треба вставати з колін, а нам потрібно не дати їм прийти сюди.
Я буду працювати, щоб кожен полонений, хто ще живий, повернувся живим. Я для того, щоб якомога менше (людей. - Ред.) загинуло. І для того, щоб Україна була сильною, і не був забутий народ. І українці мало право бути українцями, жити гідно на своїй землі.
За Україну. Україна понад усе. Слава Україні!"